Я могу сам сказать свою историю, да ещё и наркоманской гопотой?
Да ладно, хорошо. Вот, мне нечего делать, расскажу вам, как я купил кодеин и исследовал заброшенный завод. Заранее прошу прощения, если текст получится сумбурным, но ведь наркотики, знаете ли, не совсем полезные штуки для мозга. Так шо я просто поделюсь своими мыслями, как они есть, а вы уже сами разберитесь, пацаны.
Значит так, приходится мне в этом поганом городишке рыскать всякой штуки для наркошки. Не, это не про меня, я здоровый парень, просто такой хобби в жизни есть - носиться по району и искать новые закладки. Всё началось с того, что однажды я вышел на улицу и решил просто погулять. Вспомнил древний заброшенный завод, который на карте был отмечен красным, как опасное место. И подумал, ну, а почему бы не сходить туда? А то скукотища же, буду веселиться от души, а потом может быть даже найду что-нибудь интересное.
Так что схватил своего брата по удочке и пошли покорять этот завод. Завод казался огромным, словно монстр, который уже несколько лет спит глубоким сном. Пришлось полезть через забор, но это мелочи, мы ведь смельчаки, не так ли?
Как только мы оказались внутри завода, ощутили нечто непонятное. Чувство адреналина, что ли. "Вжух!" - он пронзил нашу плоть и заставил сердце биться с жуткой силой. Давно я так не агрился, мозг просто сверкал от энергии.
Но мы не пришли сюда только для того, чтобы поглазеть на старые стены завода. Мы хотели найти что-то ценное, то, что захотят покупать другие наркошки. И таки нашли. Прошарив все уголки этого проклятого места, наткнулись на небольшую шкатулку, внутри которой были разные закладки. Ура, думаю я себе, нашли сокровище!
А зачем это нам? Да просто. Так прикольно же - искать, находить, продавать. Иногда можно и самому попользоваться. Но эту шкатулку я спрятал подальше, чтобы случайно не попасться на глаза копам.
А чтобы отпраздновать то, что мы нашли, решили подогреться. Жоско подогреться, ага. Такой вот балдёж, парни. Конечно, это не зеленка и не кэг, всего лишь горсть дорогих закладок, но сушку мы тогда не нашли, так что пришлось время провести с кодеином.
И вот мы, сидим на верхнем этаже этого старого завода, отдыхаем, любуемся городом под собой и дымим кодеин. Это было что-то невероятное, парни. Я просто чувствовал, как эта штука внутри меня разгорается, доставляя вершину наслаждения.
А потом решили исследовать завод дальше. Кто знает, что ещё может здесь оказаться? И вот нашли еще одну комнату, в которой было что-то похожее на зеленку. Но это была не марихуана, а амфетамин или что-то в этом духе. Ну, такое. Не наш стиль, но может кому-то и пригодится. Оставили это место для других наркошей, которых так же туда закидывало.
В общем, так мы с братом провели несколько недель, исследуя этот заброшенный завод. Не каждый день удаётся попасть в такое место и провести там время, будучи такими полезными для общества.
Так что вот вам история про нашу приключенческую прогулку по заброшенному заводу. Может кому-то понравится, а может быть, это просто мои наркоманские выдумки. Но, честно говоря, на это мне всё равно. Я всего лишь рассказал вам свою историю, ну а что дальше - уже ваше дело, парни.
Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?
Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.
Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.
Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.
Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?
Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?
Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:
Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!
Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.
Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.
Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!
В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.
Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!
Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.
Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.
Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!
Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!
У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.
Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.
Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.
Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.
Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!